Олена Теліга

Сучасникам

«Не треба слів! Хай буде тільки діло!

Його роби – спокійний і суворий,

Не плутай душу у горіння тіла,

Сховай свій біль. Зломи раптовий порив».

Але для мене – у святім союзі:

Душа і тіло, щастя з гострим болем.

Мій біль бринить, зате коли сміюся,

то сміх мій рветься джерелом на волю!

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

А може, в цьому й є моя сміливість:

Палити серце в хуртовині сніжній,

Купати душу у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, – я тверда й сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

КОМЕНТАР. Лірична героїня вірша О. Теліги – сувора й спокійна, зі стоїчним характером. Вона живе повнокровним життям, у якому переплелися радість і горе, сміх і біль. Вона щедра, і що віддає – не міряє. її серце загартоване в «хуртовині сніжній», «у холодній зливі», вона поважає більше діло, ніж слово – тверде, безкомпромісне, вірне, незрадливе.

3.  Патріотичні мотиви поезій «Радість», «Пломінний день»

Радість

Ой, не знаю, що то за причина –

Переходжу обережно вулицю,

І весь час до мене радість тулиться,

Як безжурний вітрогон-xлопчина.

До міського руху ми не звикли,

А хлопчина рветься, як метелиця,

Ніби поле перед нами стелиться,

Ніби зникли авта й мотоцикли.

І сама я на ногах не встою,

Пролітаю між людьми похмурими,

Козачка вдаряю попід мурами –

Бо хлопчина не дає спокою!

КОМЕНТАР. Лірична героїня поезії сповнена життєвого оптимізму, радості життя. У ній ніби живе «вітрогон-хлопчина», що не встоїть на місці, не дає зупинитися. Він не зважає на жвавий міський рух, йому потрібні простір, широке поле для діяльності. Тому не йде, а пролітає, і «похмурі люди» тільки підкреслюють радість, щастя героїні, її прагнення до дії.

Пломінний день

День прозорий мерехтить, мов пломінь,

І душа моя горить сьогодні.

Хочу жити, аж життя не зломить,

Рватись вгору чи летіть в безодню.

Хоч людей довкола так багато,

Та ніхто з них кроку не зупинить,

Якщо кинути в рухливий натовп

Найгостріше слово – Україна.

І тому росте, росте прокляття!

Всі пориви запального квітня

Неможливо в дійсність перелляти,

На землі байдуже-непривітній.

Хочу крикнуть в далечінь безкраю

І когось на допомогу кликать,

Бо душа моя сьогодні грає

І рушає на шляхи великі.

Хай мій клич зірветься у високість

І, мов прапор в сонці, затріпоче,

Хай кружляє, мов невтомний сокіл,

І зриває рідних і охочих!

Все чекаю на гарячий подих, –

Геній людський чи лише випадок, –

Щоб застиглі і покірні води

Забурлили водоспадом.

І коли закрутить непогода

І мене підхопить, мов піщину,

Хай несуть мене бурхливі води

Від пориву до самого чину!

КОМЕНТАР. Лірична героїня поезії (яка зливається з образом автора) має глибокі патріотичні почуття. її найбільша гордість і найбільший біль – Україна. Навколо так багато байдужих людей, і це тривожить, викликає протест. Героїні хочеться розбудити цих байдужих, відчути «гарячий подих,» однодумців і діяти, рушати «на шляхи великі», бурлити «водоспадом», щоб «найгостріше слово – Україна» стало найлагіднішим, наймирнішим.