11 кл ПОЕЗІЯ

ПАВЛО ТИЧИНА

Арфами, арфами —
золотими, голосними

обiзвалися гаï
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квiтами-перлами
Закосичена.

Думами, умами —
наче море кораблями,

переповнилась блакить
Нiжнотонними:
Буде бiй!
Вогневий!
 Смiх буде, плач буде
Перламутровий...

Стану я, гляну я —
скрiзь поточки, як дзвiночки,

 жайворон
як золотий
З переливами:
 Йде весна
Запашна,
Квiтами-перлами
Закосичена.
Любая, милая —
чи засмучена ти ходиш,

 чи налита щастям вкрай
Там за нивами:
Ой одкрий
Колос вiй!
Смiх буде, плач буде
Перламутровий...
 

О, панно Інно, панно Інно! 
    Я — сам. Вікно. Сніги… 
Сестру я Вашу так любив — 
        Дитинно, злотоцінно. 
    Любив? — Давно. Цвіли луги… 
О, панно Інно, панно Інно, 
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно. 
        Сніги, сніги, сніги…

Я Ваші очі пам'ятаю, 
    Як музику, як спів. 
Зимовий вечір. Тиша. Ми. 
        Я Вам чужий — я знаю. 
    А хтось кричить: ти рідну стрів! 
І раптом — небо… шепіт гаю… 
О ні, то очі Ваші. — Я ридаю. 
        Сестра чи Ви? — Любив…

1915

Ви знаєте, як липа шелестить

Ви знаєте, як липа шелестить
у місячні травневі ночі?
«Кохана спить, кохана спить,
піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...»
 Ви ж чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї? —
 Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов'ї...
«Я твій», — десь чують дідугани.
А солов'ї!.. Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

Одчиняйте двері

Одчиняйте двері —
Наречена йде!
Одчиняйте двері —
Голуба блакить!
Очі, серце і хорали
Стали,
Ждуть...
Одчинились двері —
Горобина ніч!
Одчинились двері —
Всі шляхи в крові!
Незриданними сльозами
Тьмами
Дощ...

Пам'яті тридцяти

На Аскольдовій могилі
Поховали їх - 
Тридцять мучнів українців
Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! - 
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадницька рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн? 
Боже, покарай! - 
Понад усе вони любили
Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. -
На Аскольдовій могилі
Поховали їх. 

1918

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 20-30-х РОКІВ XX СТ.
ПОЕЗІЯ
Михайль Семенко
Бажання

Чому не можна перевернути світ?
Щоб поставити все догори ногами?
Це було б краще. По-своєму перетворити.
 А то тільки ходиш, розводячи руками.
Але хто мені заперечить перевернути світ?
Місяця стягнуть і дати березової каші,
Зорі віддати дітям — хай граються,
Барви, що кричать весняно,— служниці Маші.
Хай би одягла на себе всі оті розкоші!
Тоді б, певно, Петька покохав її,
скільки б було сили.
 А то ходиш цим балаганом, що звуть —
природа,
Й молиш: о, хоч би вже тебе чорти вхопили!